Мета:
- формування в учнів
почуття патріотизму, любові до свого
народу, його історії та героїчного
минулого;
- формування й
розвиток мотивації, спрямованої на
підготовку до захисту Вітчизни, на
прикладі подвигу людей старшого віку
та дітей війни;
-
формувати
свідоме ставлення до героїзму людей в
лиху годину;
-
довести, що люди звільняли свою країну
від ворогів безкорисливо;
-
дати дітям знання з історії свого народу,
доповнити їх місцевими матеріалами;
-
розвивати увагу, мислення;
- виховання
громадянських почуттів, свідомої
соціальної активності та відповідальності;
-
виховувати любов та повагу до людей,
які ціною свого життя здобули Велику
Перемогу.
Обладнання:
фотографії
на військову тематику, презентація
слайдів на комп'ютері, святково прибраний
клас.
Хід
заняття
В
класі звучить пісня «Вставай страна
огромная…», на екрані монітору з'являється
перший слайд.
Вчитель.
Минають
роки, відлітають у вічність. Минуло
стільки років, відколи замовкли останні
постріли гармат, настала тиша, прийшов
на нашу землю мир довгожданий, вистражданий,
оплачений найвищою ціною людського
життя. Все далі відходять грізні і важкі
роки Великої Вітчизняної війни, але не
згасає пам’ять про тих, хто не шкодував
своєї крові, свого життя.
Сьогодні,
6 листопада, відзначається 70-річниця
визволення України від фашистських
загарбників
Після
розгрому німецько-фашистських військ
у Сталінградській битві Радянська
Армія, ламаючи запеклий опір ворога,
поступово наближалась до священних
кордонів України. Ворог був ще сильним
і вперто опирався. Не хотілося фашистам
віддавати захоплену землю. Йшли запеклі
бої…
Так,
саме 70 років над нами тихе, мирне небо.
Ми радіємо, що можна спокійно навчатися,
мріяти, жити. Але потрібно завжди
пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване
наше щастя.
1941
рік, червень,
суботній день. Люди готувалися до
недільного відпочинку. Червень –
найчарівніша пора в Україні. Уявіть
собі … Усе навкруги в красі та силі …
Розквітають сади і луки, з поля чути
п’янкий аромат скошеної трави … І
раптом – війна.
22
червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся
наша країна спокійно відпочивала від
денних турбот, фашистська Німеччина,
без оголошення війни, вчинила варварський
напад на нашу Батьківщину. Саме в цю
чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали
на мирну землю. Україна стала ареною
жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій,
1500 літаків, 1200 танків були направлені
на неї…
Наступний
слайд
Війна
… Вам, діти, це слово відомо лише з
розповідей батьків, зі спогадів про
суворі минувші дні ваших прабабусь та
прадідусів. Я впевнена,
якщо комусь із вас довелося чути розповіді
людей, котрі пережили це страхіття, то
ви слухали з завмиранням серця, як якусь
незвичайну страшну історію. Давайте й
ми з вами на нашому уроці згадаємо ті
страшні події, ті незвичайні подвиги,
щоб потім пам’ятати про них усе життя
(Фонова
музика.
Пісня
М.Матусовького
“На безымянной высоте”.
На моніторі новий слайд).
1943….Широкий,
могутній, прославлений в віках Дніпро.
Ніби неприступні скелі його кручі; як
вітер швидка вода. Тут, на Дніпрі, на
його правому високому березі, створили
фашисти міцну оборону і назвали
«Неприступний східний вал». Та Радянська
Армія почала наступ одразу в кількох
місцях. Розгубилися фашисти,
занервували – там
переправа через Дніпро, і там переправа!
Звідки ж чекати удару?!
Наступний
слайд
А
радянські
війська
почали наступ відразу на величезному
просторі в 600 км. Наступають артилеристи,
танкісти, авіація, піхота… Не на життя
– на смерть іде битва за Дніпро!
Здригаються від ударів, стогнуть лівий
і правий берег могутньої ріки. Не чекали
фашисти такого штурму – затріщав їхній
«Східний вал».
Наступний
слайд
А
головнокомандуючим в цій битві був
Маршал Радянського Союзу Георгій
Костянтинович Жуков
Учень:
Воєнні дії під час Другої світової
війни відбувалися на території України
протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року
до кінця жовтня 1944 року. За
сучасними підрахунками, загальні людські
втрати України у 1941 – 1945 роках становлять
близько 9 мільйонів людей.
Учень:
На початку війни, в 1941
році, Київ – столицю України – обороняли
більше двох місяців. Та сили були
нерівними. Трагічно завершилася оборона
Києва. Військам, що захищали столицю,
наказано було відійти. Багато загинуло
в боях під Києвом і солдатів, і офіцерів.
Наступний
слайд
Учень:
Та в 1943 році генерал
Микола Федорович Ватутін, один з
найталановитіших полководців Великої
Вітчизняної війни, повів війська на
визволення Києва. Кидає в бій артилерію,
піхоту, танки, наказує піднімати в
повітря літаки. А щоб не дати можливості
ворогу опам’ятатися – наказує військам
продовжувати наступ і вночі.
- Почати
танкістам наступ, - розпорядився Ватутін.
Ввімкнули
танкісти потужні танкові фари – засліпили
ворогів! Ввімкнули потужні танкові
сирени – оглушили ворогів! Відкрили
вогонь із танкових гармат і кулеметів
– кинулись фашисти тікати!
Наступний
слайд
Вчитель.
А радянські
війська увійшли в Київ – звільнили
завод «Більшовик», нарешті Хрещатик –
центральна, найкрасивіша вулиця міста.
Тільки зараз він
весь в руїнах, розбитий…. І замайорів
над Хрещатиком червоний прапор – Київ
звільнено!
Вчитель
звертає увагу дітей на фотографії, які
розміщені на дошці. Сьогодні
Київ
– прекрасне європейське місто, знову
в садах, каштанах. Давно відбудували
Хрещатик. А над Дніпром, на високій
дніпровській кручі, в парку, здійнявся
пам’ятник радянському генералу –
Миколі Федоровичу Ватутіну.
Страшні
сліди
залишила
війна. Скільки міст і сіл було перетворено
в руїни і згарища. Скільки горя, скільки
сліз пролито… Скільки днів і ночей ішли
наші воїни вогняними дорогами війни.
Кожен день – як рік, кожен рік – як
століття…
Учень:
Вже
весни
не вперше травою покрили
Відмітки
війни, навіть цятки малі.
Лиш
братські могили, лиш братські могили
Болять
не стихаючи рідній землі.
Розкидані
вони у чистім полі,
Десь
при дорозі, у розмай-траві.
Могил
отих не обминай ніколи:
Поховані
у них – для нас живі.
Когось
не діждались, хто рідний і милий,
У
пам’ять обпалену біль заповза.
Воєнні
могили, високі могили,
Завжди
біля вас материнська сльоза.
Могили!
Могили! Скільки їх ще безіменних по
білому світу розкидано. В них можуть
лежати і наші земляки. Їм не судилося
повернутись до хатини з вікнами у поле,
до снігоцвіту
у маю. Вони вже ніколи не постукають у
двері чи віконце рідної хати. Вони
назавжди залишилися молодими – так як
і воїни, що поховані в братській могилі
на території нашого села. Цей пам’ятник
загиблим воїнам – це наша вдячність за
мирне життя, за чисте небо, це – біль за
тих, хто віддав життя, щоб ми не знали
жахів війни.
Пам’ятайте!
Через віки, через роки – пам’ятайте
про тих, хто вже не прийде. Схилимо голови
перед світлою пам’яттю тих, хто ввійшов
у безсмертя! Вшануємо їх хвилиною
мовчання.
Вчитель
запалює свічку, а дітки встають та
схиляють голівки у хвилині мовчання.
Наступний слайд
Учень:
Вийшла в степ широкий
мати посивіла,
Виплакала
очі від журби вона.
Біля
квітів маку стала, заніміла
І
згадалась знову матері війна…
І почула
голос сина над житами.
То
зітхала мати, то вогонь палав:
«Я
прийшов до тебе, я вернувся, мамо,
Я своєю
смертю смерті потоптав.
На моїй
могилі нині квітів море,
Ти в
думках до мене линеш з далини.
І твоє
невтішне материнське горе –
То
прокляття вічне паліям війни»
Є в
багатьох містах
та селах меморіальні
комплекси, які
присвячені «Скорботній
матері».
Це
пам’ятник
матері, що досі чекає з війни сина,
пам’ятник вдовам, жінкам високої краси
вірності, які виконали останній заповіт
чоловіків – вивели в люди дітей. Саме
вони, затамувавши горе й біль, відбудовували
зруйноване, виховували своїх дітей –
продовження нашого українського роду.
Наступний слайд
Пісня «Если б не было войны»
Учень:
Вже
давно боїв
немає, тільки наш солдат
У
руках своїх
тримає вірний автомат.
Рідний
край – єдиний в світі він зберіг живим.
І
лишився
на граніті миру вартовим.
Учень:
Стоїть солдатський
обеліск.
На обеліску сонця блиск.
Ти принеси сюди, як всі,
Осінні айстри у росі.
Під обеліском зупинись,
Солдатській славі
уклонись.
Вчитель
читає вірш Спас
Анастасії,
м. Донецьк (написала у 5 класі)
У
кожнім місті, в кожнім парку
Сліди
історії стоять.
З
граніту зроблені солдати
Нам
про минуле хочуть розказати.
І
кожен з них розповідає
Про
ті події, ті роки,
Коли
фашисти роздирали
Країну
нашу на шматки,
Коли
дорослішими стали,
Дізнались
ми про кобзарів,
Які
країну прославляли
І
нам про волю проспівали.
Так
знов воскресла Україна,
Змогла
піднятися з колін!
Тому
завмер із автоматом
І
став безсмертним її син.
Та
пам’ятники не мовчать!
Завжди
нагадують людині,
Яким
героєм був солдат,
Ми
пам'ятаємо це й донині.
Тепер
стоять вони у бронзі і граніті –
Такі
всі юні, як були колись.
Ти
пам’ятай про них, мій юний друже,
І
низько до землі вклонись!
Нехай
же вічно живим полум’ям горить священний
вогонь людської Пам’яті!
Немає коментарів:
Дописати коментар